Інша назва стресової реакції – «емоційна реакція». Це той набір емоцій, який виникає в людини у відповідь на певний знайомий стимул.

Коли дитина тільки починає пізнавати світ, вона ще не знає, як їй ставитися до більшості об'єктів. Тому вона дивиться на дорослих і повторює їхню реакцію. Ви напевно багато разів бачили, якщо дитина бачить сьози мами – вона також починає плакати. Цей механізм працює для всіх типів емоцій, об'єктів і ситуацій.

У психотерапії, окрім стратегічних завдань, наприклад, створення близьких стосунків чи досягнення професійного успіху, ми постійно вирішуємо завдання перенавчання цих емоційних реакцій. Наприклад, людина може нервувати щоразу, коли потрібно здати аналізи чи пройти обстеження. Проте власного негативного досвіду про ці завдання він не має.

Завжди виявляється, що цій реакції його навчив хтось із близьких дорослих, наприклад, мама, яка дуже нервувала, коли вела дитину до лікарні.

А ще ми можемо не найкращим чином реагувати на якийсь типи людей чи ситуації взаємодії, наприклад, на ситуації, в якій потрібно назвати ціну за свої послуги. Власний травматичний досвід, звичайно, також формує ці стресові реакції. Власний позитивний проінтегрований досвід дозволяє поступово змінювати ці налаштування, і рівень стресу від контакту з такими стимулами зменшується.

 Бувають і складнощі. ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), наприклад, це збій, через який реакції, які сформувалися в травматичній ситуації, перестають перенавчатися.

Кожен з нас має дуже багато стресових реакцій, і перенавчити за допомогою психотерапії можна лише найважливіші. Всі інші перенавчаються, або не перенавчаються, у фоновому режимі. І часто, щоб перенавчити якісь із травматичних стресових реакцій потрібно кілька поколінь, у кожному з яких людина справляється трохи краще за своїх батьків і тому вчить своїх дітей трохи більш адаптивної реакції.

А що відбувається, коли один з батьків зовсім не у формі? Коли ми в поганому психологічному стані, ми неадекватно реагуємо на більшість зовнішніх стресорів: ми або ігноруємо їх, або занадто сильно ігноруємо. Проте ні надмірний страх, ні надмірна агресія, ані надмірне знецінення не є адекватними реакціями. Як і дії, які ми робимо в цих станах.

Тому так важливо, особливо у складні періоди життя або у складні часи, постійно відстежувати свій стан та оцінювати, чому ви навчаєте своїх дітей саме зараз. Який приклад ви надаєте тим, хто вважає вас авторитетом?

Пам'ятайте, що емоційне повторювання – це набагато сильніший інструмент, ніж раціональна рефлексія. Тож те, чому один з батьків може навчити за кілька секунд, потім може зажадати кілька років для корекції.

Автор: Антон Семенов

Читайте Ivona.ua в Google News