Як живуть та допомогають нашій країні українці в США
США – найбільш віддалена від України держава. Тут спостерігають за війною з екранів ТВ, комп’ютерів і ґаджетів, але при цьому допомагають країні, яка потерпає від жорстокої війни, найбільше. Не останню роль у цьому відіграють наші співвітчизники, які потрапили до Штатів ще до війни. Ті люди, які лишаються патріотами України.
Ми поспілкувалися із засновниками волонтерської організації UA Florida – подружжям Дмитром і Наталією Божко та Антоном Гриценком, які буквально з перших часів повномасштабного вторгнення рф допомагають рідній країні.
«Для нас все розпочалося у 2014-му»
«Для нас усе розпочалося ще у 2014-му, адже ми уродженці Донбасу – з Донецька та Макіївки. Тоді ми допомагали військовим в АТО й дітям з Донбасу, які були змушені жити в притулках, – розповідає Дмитро. – У ніч на 24 лютого я сидів за комп’ютером. Розпочався стрім вторгнення, ВВХ (володимир володимирович хуйло) оголосив про початок «спецоперації», по Україні вдарили ракетами. Ці емоції, головна з яких – ненависть, передати неможливо».
Так сталося, що Наталія, дружина Дмитра, на той час перебувала в Києві зі своїм 93-річним дідусем. Їй вдалося повернутися до родини лише 23 березня – Наталія пройшла евакуацію зі стареньким та кішкою. До речі, кішечка зараз мешканка Штатів, а дідусь залишився в Словаччині, в будинку для літніх людей: йому готують документи для переїзду до Штатів, адже в нього не було закордонного паспорту. Українці, на відміну від росіян, своїх насправді не кидають. Ані 93-літню людину, ані домашнього улюбленця.
«Нашій доньці я нічого не казав, але в американській школі того дня був урок історії, і вчитель присвятив його війні в Україні, яка триває з 2014 року. Він розповів так, як ми про це знаємо: росія, претендуючи на історичну першість, вважає, що України взагалі не повинно бути й варто знищити нашу мову, культуру. Пояснював також, що анексія Криму й окупація Донбасу – наслідки цієї боротьби. Першій тиждень ми, українці, збирали людей біля себе й буквально кричали про війну. Щодня в новому місті, в новому сквері збирали гроші. Ми зверталися також до місцевої влади й преси, щоб привернути увагу до України», – розповідає Дмитро.
Перші два тижні займалися пошуком шляхів – як, де купити і як переправити допомогу до України. У кожного з нас було своє завдання: хтось відповідав за логістику, хтось за гроші, хтось – за закупівлю. Деякі люди долучалися до нас, але після виконаного завдання на якийсь час поверталися до своїх справ. Але все працювало як злагоджений механізм».
Українці та американці, які співчувають біді нашого народу, віддавали свої гаражі під склади, шукали валізи, щоб надсилати бронежилети, шоломи, аптечки до Польщі, а потім – до України. За словами Дмитра, така «експрес-валіза» надсилається до України і зараз, але вже більш укомплектованою.
Як пересічний американець допомагає Україні
Завдання Дмитра – інформаційна підтримка. Айтівець за фахом, він активно займається пошуком контактів – від «де купити броніки» до телефонів редакцій найвпливовіших місцевих ЗМІ й політиків.
«Перші тижні нас було десь осіб 20 ініціативної групи. Переважна більшість – українці, але були й росіяни, які вже давно тут і які не підтримують війну. За одну подію ми могли зібрати від $4 до $7 000. На ці гроші ми купували необхідне, приміром, броніки, аптечки, або безпосередньо переказували кошти волонтерам, що вивозять людей із гарячих точок, передавали на закупівлю автівок.
Моя головна мета полягає в тому, щоб про війну в Україні знали саме американці. Адже звичайні громадяни голосують за своїх представників у сенаті, і якщо народ знатиме про несправедливість цієї кривавої війни, люди обиратимуть політиків, які лобіюватимуть інтереси України. Ми зустрічаємося з конгресменами, з представниками демократичної партії, з усіма, хто здатен нам допомогти.
Одна з наших активностей – підпис петицій від імені американців: ми створюємо текст петицій та надсилаємо їх як на місцевому рівні, так і на рівні Білого дому. Одна з таких – петиція про ленд-ліз. І я вважаю, що в ухваленні ленд-лізу є і наша заслуга.
UA Florida та Florida for Ukraine
Дмитро та Наталія живуть в невеликому містечку Бока-Ратон, що у Південній Флоріді, де мешкає близько 2 тисяч українців, але проактивних серед них не більш ніж 18–20. Потужна група активістів – майже 8 тисяч – живе у Маямі та передмісті. Florida for Ukraine – саме таку назву має організація, спрямована на збір допомоги: люді в Маямі здебільшого заможні, отже, й користі більше саме матеріальної. За словами Анатолія, там успішні гуманітарні проєкти, адже є постійні донори. Діяльність UA Florida зосереджена на декількох напрямах – інформаційному, освітньому, бізнес-контакти та, звісно, гуманітарна допомога. Коло друзів – американці з українським корінням.
Читайте також: Не словом, а візуалом: як армія дизайнерів допомагає волонтерським проєктам
«Із гучних проєктів – благодійний обід на 300 осіб, де нам вдалося отримати близько $8 000. Ці гроші ми спрямували на допомогу дітям-сиротам із Херсону. На День Незалежності України у нашому невеликому містечку ми змогли зібрати великий мітинг. Запросили пресу, сенатора. Тож новини про Україну транслювалися на різних телеканалах, а також були на перших шпальтах місцевих газет та онлайн-ресурсів. Нам вдалося привернути величезну увагу до України.
Значну частину вільного від роботи часу ми спрямовуємо на волонтерську діяльність. Наша дитина малює плакати, виступає на різних заходах, допомагає на кухні. Але ми зовсім не тиснемо на неї – вона сама чітко знає свою позицію справжньої українки», – розповідає Наталія.
«Росіяни, які мовчать, – іще не гірший варіант…»
Але не всі допомагають українцям. «Росіян тут багато, близько 10%, вони досить різні. Є такі, що мовчать, і це ще не найгірший варіант, – каже Дмитро. – Є відверто агресивні. Вони навчають своїх дітей ображати українських дітей, мовляв, чого ви носите вишиванки до школи, росія переможе і все таке інше. На нашій автівці – українська символіка, тож ми знаходили біля гаражу записки на кшталт «Україна не варта того, щоб за неї боротися», «Не все так однозначно».
На сторінках російськомовних груп у Facebook почали видаляти контент про Україну. Трапляється, що в соцмережах підтримують росію. В такому разі місцеві українці звертаються до роботодавців цих людей. До речі, одного з таких агресивних рашистів було звільнено – він працював у галузі охорони здоров’я й писав: «Українців треба вбивати».
Однак волонтери зазначають одну рису американців: «Вони тебе в розмові підтримують, але після неї вже забувають про Україну взагалі. Тобто як у нашому прислів’ї: говорили-балакали – сіли та й заплакали. Саме тому їх постійно треба «пушити», нагадувати про Україну. Є й таке, до речі, серед українців: одного разу долучився до допомоги – і потім пишається собою й більше не допомагає».
«У волонтерській справі треба бути винахідником – заохочувати людей. Бо війна для них десь там, далеко. Навіть слово «війна» може викликати не співчуття, а оскому, – ділиться Наталя. – Але ми ж українці, ми сильні та дочекаємося нашої Перемоги! Все буде Україна! А після Перемоги на нас чекають нові проєкти. Спрямовані на відновлення українських містечок, будинків і головне – душ українців».
