Як з’явився весільний торт: цікава історія
Весільний ритуал, як і всі ритуали, пов'язані з переходом, не обходиться і без їжі. Їжа це не завжди частування, на великих святах вона виступає як обрядовий символ. Історично склалося так, що для жінки та чоловіка весільні ритуали мають різну спрямованість.
Якщо для жінки весільні дії пов'язані зі смертю, для цього її вбирають, прикрашають і переводять через міст/поріг/рушник, що ніби натякає на той факт, що вмирає дівчина і народжується жінка, то для чоловіка це ініціація і доведення того, що він повноправно може вважатися чоловіком і перебувати в громаді старійшин. Але що поєднує чоловіків та жінок у весільному ритуалі – це святковий торт.
Традиція розрізанням торта нареченим і нареченою, налічує понад п'ять тисяч років. Свій початок вона бере з стародавнього повір'я, що дружба скріплюється переламуванням хліба. Тож саме хліб був предком сучасного весільного торта. За часів Римської імперії весільний хліб пекли з ячмінного або пшеничного борошна.
У 100 році до нашої ери гості-римляни кидали наречену приготовані коржики. Проте коли ж було досягнуто компромісу, і хліб почали просто надламувати, а наречений ламав його над головою нареченої. Шматочки хліба вона роздавала гостям, символічно поділяючись своїм щастям та удачею. Сенс цієї традиції передбачав підпорядкування молодої дружини чоловікові. Саме тоді і з'явився новий символ весільної традиції – крихти від хліба чи «confarreatio», що буквально означає «з'їдаючи разом». Пізніше confarreatio перетворилися на конфетті, яке досі кидають у нареченого та наречену на весіллях по всьому світу.
А ось у Шотландії хліб пекли з вівсяного борошна, і така традиція зберігалася аж до 19 століття. У Північній Шотландії подруги нареченої полегшували цей звичай тим, що клали на голову наречену серветку, а на неї ставили кошик, в якому і знаходився вівсяний коржик. Весільний хліб у тому чи іншому вигляді існував практично у всіх культурах світу. Наприклад, у Стародавньому Китаї сім'я нареченого посилала нареченій чотири хлібних пирога, їх треба було підкинути вгору і зловити в простирадло, яке тримали над головою. Під час підкидання кожного з пирогів наречена цитувала вірші про заміжжя, відзначаючи таким чином свій вихід з батьківського дому до чоловіка.
У слов'ян, у язичницькі часи, священним хлібом вважався коровай, без нього неможливе було жодне весілля. Коровай, як обрядова їжа та символ сонця, готувався з дотриманням безлічі правил.
Готувати тісто могла лише заміжня жінка, випікати – чоловік, а нарізати – дитина. Роздачу шматочків короваю, під спеціальні пісні, довіряли – свату. До початку освячення шлюбу молоді мали першими торкнутися короваю обличчями і поплакати. Весільні короваї прикрашали складними тестяними візерунками та гілочками калини, оскільки вона є символом переходу з одного світу в інший.
У середньовічній Англії весільний пиріг виглядав, як купа з маленьких солодких булочок, і цілуючись над нею, молодята прирікали себе на щасливе багатодітне життя. Ось із цієї традиції бере початок звичай вінчати весільний торт фігурками молодят.
До речі, саме так виник «Крокембуш». У 1660-х роках один французький кондитер відвідав Лондон і був вражений тим, як безладно і неестетично складалися традиційні англійські весільні пироги. Так гора перетворилася на витончений торт. Останнім часом в прикрасі тортів все більшу популярність набувають букети з живих, зацукрованих або марципанових квітів.
