Режисерка Марія Мага розповіла про найважливішу на сьогодні місію театру задля перемоги

Війна застала режисерку Марію Магу за день до початку роботи над виставою, до якої вона з акторами театру «Особистості» готувалася пів року. Вистава мала бути, як не дивно, про війну, людяність і віру. Після 24 лютого Марія одразу долучилася до волонтерства й відійшла від театральних справ. Згодом Марія Мага створила власний благодійний фонд «Будемо жити!», який допомагає знайти, придбати та доставити бійцям військову амуніцію та інші необхідні речі. А також допомагає переселенцям, біженцям і родинам, які постраждали від війни. Про те, як виникла ідея створити свій фонд та про плани театру «Особистості» Марія розповіла в перерві між дзвінками та пакуванням посилок для бійців.

Маріє, розкажи, яким було твоє 24 лютого?

24 лютого я прокинулася близько п'ятої ранку від того, що здригнувся будинок. Подумала, що хтось намагається вибити двері. Далі був другий вибух. Я зайшла у Фейсбук і побачила, що акторка Римма Зюбіна написала: «Хто чує вибухи?». Тоді я зрозуміла, що сталося, і розбудила чоловіка зі словами: «Почалася війна». Памятаю, що спочатку гірко плакала, а потім спробувала мобілізувати сили, адже на 25 число в театрі «Особистості» була запланована прем’єра і мені потрібно було все розрулювати.

Що зараз з командою театру? Хто чим займається?

Вся команда театру «Особистості» від першого дня війни не виходить на сцену. Кожен долучився до захисту батьківщини. Деякі наші актори перебувають в найгарячіших точках України, а акторки працюють у штабах і активно волонтерять.

Що змінилося за останні п'ять місяців у тобі та довкола тебе?

Я дуже змінилася і вже ніколи не буду такою, як у «минулому житті». Стала мудрішою, більш розважливою і менш категоричною. Ситуація з війною досить серйозно відфільтрувала моє оточення. Багато людей, яких я вважала близькими, залишили мій простір, за що я безмежно вдячна, бо на те місце прийшли дійсно МОЇ люди.

Що спонукало до того, щоб створити свій фонд?

Від перших днів вторгнення росії в Україну мій батько Петро Мага підписав контракт з добровольчим батальйоном, а згодом до його лав вступив і мій чоловік актор Влад Писаренко. І тоді я зрозуміла, що в мене є два варіанти: або сидіти вдома і божеволіти, або почати волонтерити й тим самим приносити користь і трохи відволікатися від жахливих думок. Спочатку я була волонтером-фрілансером, а пізніше відчула, що маю досить ресурсів, щоб створити власний благодійний фонд.

У чому секрет твого фонду? Бачимо, багато публічних осіб звернули на нього увагу.

Перш за все в чесності й довірі! Через те, що мій батько сам публічна особа, його оточення знає, що я не підведу. Тому всі щиро допомагають з просуванням фонду, донатами та гумдопомогою. Мій найголовніший фонд — це мої люди!

Як ефективно комунікувати з населенням? Поділися досвідом.

Потрібно бути відкритими й добрими з людьми! Багатьом з них соромно просити допомоги або страшно отримати відмову. Я сама стикалася з доволі агресивними й хамовитими волонтерами, які вважають, що всі повинні їм вклонятися. Недарма кажуть: «Будь простішим — і люди потягнуться до тебе». Так, волонтери дуже втомлюються, але треба вміти тримати себе в руках, бути милосердним і вчитися дипломатичній комунікації з людьми.

Як звичайний українець може долучитися до твого фонду?

Варіантів безліч! Можна донатити, якщо є можливість, надавати допомогу у вигляді товарів і, звісно, волонтерити. Я хочу, щоб у нашому фонді кожен, хто хоче долучитися, міг би прийти навіть на один день, допомогти, отримати заряд добра, пачку вермішелі (Сміється. — Прим. ред.) і піти додому з почуттям того, що приносить користь своїй країні.

На твою думку, яким буде сектор воєнного волонтерства після перемоги?

Гадаю, більшість фондів змінять вектор своєї діяльності. Займатимуться нагальними потребами: відбудовою міст, допомогою тим, хто все втратив, а також військовослужбовцям та їхнім родинам. Головне — щоб ми не втратили ту згуртованість, яку здобули.

Читайте також: «Буремні вірші»: Єфросиніна, Остапчук та інші прочитали вірші, написані під час війни

Чи назавжди ти залишила свою театральну діяльність?

В жодному разі! Театр — це живе мистецтво, яке завжди буде потрібно людям, а особливо в такі темні часи. Люблю свою професію, свій театр і впевнена, що досвід, який я зараз проживаю, допоможе мені стати ще цікавішою і ближчою для глядачів.

Чим займаєшся зараз, коли випадає вільна хвилинка?

Ой, цих вільних хвилин майже не буває, але я вчуся брати паузи, щоб зберігати свою ефективність. Тому намагаюся в такі моменти проводити більше часу з коханим, коли він у звільненні, поповнювати запас творчого натхнення. А ще цього року я вперше посадила город та кайфую від роботи на землі.

Читайте також: Маленькі свідки війни

Які маєш плани на майбутнє?

Грандіозні! Планую ще з більшим ентузіазмом відновити роботу театру, розвивати фонд, народити маленьких українців і творити нову Україну!

Якою буде доля театру та всіх його працівників?

Впевнена, що дуже щасливою! Одразу після перемоги ми зберемося, станемо до роботи, і, повірте, нам буде що сказати світу! Ми також переконані, що всім українцям після перемоги буде що сказати та показати світу. Мистецтво матиме змогу переосмислити цей колективний досвід та нагадати про дійсно важливі речі. А поки війна триває, і наші військові щодня борються задля перемоги.