Три долі: жінки, яких не обійшла війна на Сході
Не варто боятися звертатися по допомогу і робити це потрібно вчасно
“Мій чоловік повернувся з полону, воював в Іловайську, був поранений: ліва щока зашита, виймали кулі. В лютому повертався із завдання і потрапив в аварію, лежав у комі 10 днів. Потрібна реабілітація за кордоном“.
У чоловіка Світлани був важкий посттравматичний стан, що відобразилося і на дружині, і на дітях. Проблема полягала в тому, що він не довіряв психологам. Світлана також не зверталася по допомогу до спеціалістів: “Раніше я не наважувалася. Але пізніше, вислухавши схожі історії від інших жінок, я зрозуміла, що це дійсно необхідно. Навіть розмовляючи просто зі знайомими про свою сімейну проблему, мені стає легше. Дуже важко зробити перший крок і звернутися по допомогу до психолога, оскілки будь-яка згадка про ті події викликає у мене сльози“.
Читай также: Украинские журналисты объединились, чтобы спасти мать 12 детей от рака
У найважчі хвилини, коли здається, що нікого немає поруч, отримуєш підтримку від незнайомих людей: “Допомагали зовсім незнайомі люди, колеги з роботи, сусіди, волонтери“.
Світлані довелося зіткнутися з багатьма проблемами і негараздами, проте героїня знає точно, чого не варто робити: “Головне – не складати руки і не занурюватися у депресію, бути впевненою....! В мого чоловіка два дні народження: коли народився і день, коли він вийшов з коми, тому на даний момент для мене найголовніше – це наша впевненість, що він буде ходити, що він все зможе. Коли стикаєшся з посттравматичним станом близької людини, потрібно запастися терпінням, а також звернутися за консультацією до психолога. Якщо такої можливості немає, варто отримати поради від жінок, які пройшли те ж саме. Нашим чоловікам потрібна увага, любов, віра... Головне, щоб у чоловіка була віра в себе“.
Психолог Ірина Павленко: Зазвичай у військових, що повернулися, з'являється багато агресії, тому збільшилась кількість випадків насильства в сім'ї. Якщо це насильство приймає фізичну форму, загрожує вам та дітям, не треба його терпіти. Потурбуватись про безпечне середовище. Те, що чоловік герой, не може слугувати виправданням насильства. Допомогою від дружини може бути скерування чоловіка до фахівця, який допоможе справитися з агресією. У подоланні агресії також може допомогти заняття спортом, режим дня, як метод заспокоєння та релаксації.
Для мене краще знати правду, якою б вона не була!
“Мій чоловік Вадим загинув в АТО. Він пройшов Майдан і зрозумів, що нічого не змінюється, тому прийняв рішення йти добровольцем. 8 серпня дочка написала повідомлення татові, це було останнє смс, яке він прочитав. Вже пізніше на Першому національному повідомили, що загинуло четверо військових, тіло четвертого не знайшли – це був Вадим. Півроку ми вважала, ми хотіли...., щоб він був живий. Товариші чоловіка декілька разів повертались за Вадимом. Змогли забрати лише три тіла. Тіло Вадима сепари перетягнули через паркан, на ньому вони помітили кривавий слід. Ми до останнього не втрачали надії, що він живий. Для мене важливо знати як все сталося, що сталося за парканом, навіщо вони взагалі його забрали, хто потім Вадима поховав? На ці запитання я й досі не знайшла відповіді“.
“Ми з чоловіком ніколи не приховували від доньки правду: якщо вона щось запитувала - значить вона готова отримати чесну відповідь. Я зразу повідомила доньку, що батько, можливо, загинув або ж у полоні... Здали тест ДНК, який підтвердив смерть Вадима. Найважче було сказати Соні про смерть батька, коли це стало точно відомо. Цілу добу я не могла наважитися на розмову, а вона все відчула: обійняла і заплакала. Півроку Соня не могла піти на кладовище до батька, лише першого вересня з побратимами чоловіка дочка поїхала на могилу“.
Ольга не зверталася до психологів, але розповіла про свій досвід боротьби з посттравматичним станом: “Перший етап, коли ти ненавидиш весь світ: тут дуже важливо не занурити себе в цю ненависть. Чим довше ти не приймаєш дану ситуацію, тим важче потім буде з неї вийти. Потім ти відходиш! Я бачила, що від моєї образи на всіх мені не стає легше. Потрібно працювати над своїми емоціями, говорити: я не одна така. Це потрібно прийняти, поділитися з кимось - з подругою, наприклад, вона може бути добрим слухачем, а комусь допоможе психолог. Біля мене не було людини, з якою я б хотіла обговорити свої почуття. Мені допомагала моя Софійка, ми завжди говоримо про все. Вона сказала, що тато нас бачить, він живий, він нікуди не дівся і все бачить... Були моменти, коли мені потрібно поплакати - не можна все тримати в собі. Не потрібно нічого боятися, потрібно бути відвертою з собою і своїми діточками. Не можна залишатися на самоті! В нашому місті ми організували невелике об'єднання дружин бійців АТО і збираємося щотижня, до цього ми не були знайомі. В нас спільні заходи, ми підтримуємо одна одну. Також допомагає адміністрація, мер, нас не покинули і не забули. Нам завжди йдуть назустріч при вирішенні багатьох проблем“.
“Я перейшла від етапу образи до розуміння, що мені ніхто нічого не винен! Ситуація з військовим конфліктом не могла виникнути просто так. Ми винні у ставленні один до одного, до нашої культури, до нашої країни... Що віддаси – те й отримаєш!“
Завдяки війні ми з чоловіком почали більше цінувати один одного
“Мій чоловік два роки служив добровольцем у батальйоні Донбас. Посттравматичний синдром в нього був не після війни, а після подій на Майдані після розстрілу Небесної сотні. В той момент, коли він виносив поранених, снайпер вистрілив, і куля пройшла по носі, знявши при цьому шкіру. В останню секунду чоловік встиг повернути голову в інший бік – це, мабуть, диво. Зрозуміло, що така подія негативно вплинула на фізичний і моральний стан, тому потрібно було якось боротися з депресією. Дякуючи друзям, які допомогли організувати відпочинок у Карпатах, ми змогли подолати всі проблеми разом і зберегти хороші стосунки в родині. Підтримка одне одного - це запорука сімейного щастя! Дружина і діти для чоловіка - це міцний тил, який є дуже важливим. Кілька разів мій чоловік казав: “Я знав, що мене чекають дома! І це було дуже гарною мотивацією, щоб повернутися живим!“
Читай также: Made in Ukraine: одяг від бренду Nine з гарантією на все життя
Дарина з чоловіком одружені більше 15 років, тому, маючи за плечима значний досвід сімейного життя, героїня ділиться деякими порадами: “У шлюбі немає місця для егоїзму, шлюб – це партнерство і вміння вести діалог, поступатися. Щасливий шлюб – це не той шлюб, де немає проблем і конфліктів, а це той, де вміють розв'язувати ці конфлікти, вміють почути один одного і довести свою думку так, щоб не образити свого партнера. У нас з чоловіком бувають моменти, коли ми в чомусь не згодні, але для цього є така чудова річ, як розмова. Проте це мають бути не претензії, а лише аргументовані пояснення свого бачення. Другий крок, який варто зробити в бік рідної людини - це попросити пробачення, подякувати за старання і намагання. У нас 5 дітей і мені в побуті допомагає чоловік, але все одно найбільше навантаження отримує жінка, тому інколи, не витримавши, я можу озвучити невдоволення. Виходом з даної ситуації є обговорення претензій один до одного“.
Героїня має свою думку щодо потреби звертатися до психолога людям, які пройшли АТО: “Думаю, таке рішення має прийматися індивідуально, але не варто відкидати можливість поспілкуватися зі спеціалістом. Зараз дуже багато центрів підтримки, капеланів, волонтерських організацій. У свій час в мене виникла потреба поговорити з компетентною людиною, оскільки чоловік перебував в АТО, а я залишилася з п'ятьма дітьми і весь час перебувала в напруженому стані. Відгукнулася жінка-капелан з передової і я з нею спілкувалася по телефону. Мені це дуже допомогло! Тому моя порада: обов'язково потрібно поспілкуватися з кимось і виговоритися!“