Вірші Бориса Олійника:

Був  я  вітром,  був  я  лютим,  був  я  нордом.
Став  я  ніжним,  став  я  птахом  і  крилом.
А  якось  мені  зустрілась  вельми  горда  -
І  прокинувся  я  вранці  джерелом.

Лепечу  тепер  струмочком  біля  хвіртки.
Шепочу  їй:  хоч  устами  приторкнись.
А  вона  собі,  примхлива,  наче  скрипка,
Випада  з  мого  оркестру,  хоч  втопись.

“Ну,  стривай  же!  -  я  хлюпнув  у  тишу
                                                       криком.  -
Що  я,  справді?!  В  пана  Бога  вкрав  теля?!“
А  вона  пройшла,  холодна,  наче  крига,  -
І  лови  тепер  у  небі  журавля...

Став  я  вітром,  став  я  лютим,  став  я  нордом.
Б'є  зима  мені,  як  панові,  чолом.
Я  прокинувся  уранці  вельми  гордий,
А  вона  до  мене...  плаче  джерелом. 

***

Гей,  дуби  мої  -  зелені  хмарочоси...
А  мені  уже  дорога  на  похил.
Карі  очі?  Гойні  брови?  Чорні  коси?..
Де  ж  ви,  коні  мої  вірні?!  Тільки  пил.

Щось  у  білім...  Хто  се  в  білім?  Хтось  у  білім.
А  мені  уже  на  осінь  -  жовтий  лист.
Киньте,  врешті!  Ви  коли-небуть  любили?
Ви  кого-небудь  любили,  мораліст?

Що  це  ззаду?..  Хтось  позаду...  Там,  позаду,
Сірий  вітер  заміта  мої  сліди.
Ах,  облиште!  Що  ви  знаєте  про  зраду,
Коли  зорі  б'ються  в  шибку,  як  сліпі?

Вам  би,  мила,  пасувало  тільки  чорне.
Тільки  чорне  вам  пасує.  Але  ж  ви
Окрутили  навіть  гетевського  чорта
Театральним  поворотом  голови.

Ця  майстерність  прибиратися  у  біле,
Голубино-непорочна  білизна!
Ви  б  давно  мене  зіницями  убили,
Коли  б  я  себе  в  зіницях  не  впізнав.

Полиняло,  оджовтіло,  зголубіло.
Всі  печалі  мої  встигли  на  експрес...
Ви  б  давно  мене  медовістю  убили,
Коб  я  вчасно  від  отрути  не  воскрес. 
 

***

За  рікою  тільки  вишні...
                                 тільки  вишні...  тільки  вишні
Та  дорога  за  тумани  утіка.
І  ніхто  мене  не  чує,
                             і  ніхто  мені  не  пише,
І  ніхто  мене  не  жде  і  не  гука.
Це  тому,  що  цього  ранку
                               з-над  ріки  умовним  стуком
Вірний  дятел  мені  вістку  переслав,
Що,  мовляв,  на  видноколі
                                     засвітилася  розлука,
Що  печаль  до  мене  плине  в  два  весла.
Це  тому,  що  за  рікою
                                 тільки  вишні...  тільки  вишні,
А  у  річці  скаламучена  вода.
Це  тому,  що  цього  ранку
                                       ти  на  берег    мій  не  вийшла
І  не  вийдеш  -  мені  дятел  передав.
Це  тому,  що  в  цьому  світі
                                         загубитися  не  важко
Між  провулків,  віражів  і  вітражів.
Це  тому,  що  інші  встигли
                                         обірвати  всі  ромашки,  -
А  мені  тепер  на  серці  ворожить?
Це  тому,  що  мені  в  серці
                                     поселилась  тиха  мука,
Це  тому,  що...  це  тому,  що...
                                                   це  тому,
Що  на  обрії  моєму
                           засвітилася  розлука
І  розтала  у  вишневому  диму. 

***

Ціна словам однакова од роду:
Чи присягаєш на вітрах сторіч
При свідкові у вірності народу,
Чи другові, без свідка, віч-на-віч,

Єдина й кара у фатальні дні
Чекає на відступника, у слові,
Яким поклявсь Отчизні на призові
Чи матері у тихій таїні.

Нещадна кара.
    Грізний її чин.
І ворогу не зичу того суду:
Коли вже і клястись не буде чим
І нікому
    уже клястися буде!

Слухай Пісню про маму на слова Бориса Олійника:

%video620272%

Читайте Ivona.ua в Google News