Любов із доктрини: історія кохання Івана Франка і Ольги Хоружинської
Франко не приховував, що зі своєю дружиною, заможною спадкоємицею старовинного козацького роду, Ольгою Хоружинською він одружився без любові, а радше – з розрахунку, аби взяти за дружину освічену українку.
Іван і Ольга були знайомі трохи більше року. Зустрічалися й спілкувалися ще менше – кілька місяців. Маючи на меті побачити Велику Україну та заснувати україномовний часопис у Львові, на початку 1885 року письменник поїхав через Радивилів до Києва. Оселившись у Єлисея Трегубова, Франко познайомився з сестрою його дружини – Ольгою Хоружинською, яка приїхала навідати рідню. Дівчина, як на той час, була досить освіченою: вона закінчила Харківський інститут благородних дівчат та Вищі жіночі курси при інституті, бездоганно володіла французькою, німецькою, англійською мовами, прекрасно грала на фортепіано, брала активну участь у хорових та театральних гуртках, була досить начитаною і прогресивною у поглядах.
Коли 29-річний Франко побачив миловидну 21-річну Ольгу і почув, що вона – спадкоємиця двох заможних дідів-генералів, він задумався про шлюб. Письменник почав листуватися з Ольгою. Власне у листі Франко і посватався до дівчини, обстоюючи їхній шлюб як ідею єднання Східної та Західної України, розділеної на той час кордонами.
Що сказали б ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?“, – писав у листі до Ольги Іван Франко.
Сестри Ольги Хоружинської були одружені з членами Київської Громади, тож дівчина теж мала на меті прислужитись Україні. До того ж, Ольга зуміла розгледіти у Франкові його яскравий талант, тому на пропозицію письменника дівчина відповіла згодою. У травні 1886 року молодята побрались.
Їхній шлюб називали “сокровенною мрією українського народу“, але справжнього щастя пара так і не зазнала. Франко вбачав у дівчині лише друга, вірного радника, Ольга ж натомість мріяла стати йому коханою дружиною. Навіть до самого процесу одруження письменник поставився досить байдуже. В день весілля Франко спізнився на святкову церемонію, оскільки захопився читанням старовинного вірша.
Але сказати, що Франко не намагався зблизитись з Ольгою, – теж неправильно. Про це свідчать його листи, в яких від прохав майбутню наречену писати йому частіше.
Пишіть частенько! Нехай це зовсім не конфузить вас, що недобре виражаєтесь по-українськи. Пишіть хоч по-московськи, кожде ваше слово, на якій воно мові буде, для мене рівно дороге і миле”, – писав Іван Франко.
У чужому для Ольги Львові галицька громада зустріла її досить холодно, ба навіть вороже. Прагматичні львів'яни швидко охрестили дівчину “москалькою“, окричали її непрактичною та безгосподарною. На новому місці Ользі, м'яко кажучи, було не легко, але вона завжди була вірною опорою своєму чоловікові. І мова йде не лише про духовні цінності. Саме завдяки Ользі львівська громада мала змогу читати Франків журнал Життє і слово, саме вона спонукала письменника здобути вищу освіту в Чернівецькому університеті, а пізніше у Відні написати та захистити докторську дисертацію. Жінка навчила Франка вільному володінню французькою, допомагала у перекладі наукових статей.
Згодом Ольга стала стала доброю матір’ю трьох хлопців і дочки Анни, вправно вела господарство, власним коштом побудувала двоповерховий будинок. Але попри все, її душа залишалась самотньою. З львівською громадою жінка спільної мови так і не знайшла, а коло її знайомих обмежувалося друзями Франка. Письменник, у свою чергу, піклувався лише про одне – свою бібліотеку.
Коли гроші Ольги закінчились, бідам не було рахунку. Постійні злидні, щоденні турботи, хворі діти. До того ж львів’яни негативно ставилися і до самого Франка, особливо після його хвороби. Останньою краплею для жінки стала загибель улюбленого сина Андрія, коли камінь, який призначався Франку, потрапив хлопцеві у висок. Як наслідок, Ольга страждала від сухот та нервових перенапружень, які згодом переросли в психічний розлад.
Франко в цей час продовжував писати любовні листи своїй музі, коханій Целіні Зиґмунтовській. Незабаром письменник наважився на більше – впустити коханку до своєї хати. Для дружини Франко швидко знайшов виправдання, мовляв, це економка. До червня 1915 року родина коханки жила в домі письменника на повному його утриманні. Про свою дружину письменник теж не забув подбати – він знайшовши їй місце в божевільні.
В останні роки свого життя Франко майже не займався творчістю, відмовився від віри в Бога, та й в коханні він теж, мабуть, віри не йняв. Поет помер у чужій вишитій сорочці та старенькому вбранні 28 травня 1916 року.
А що вона? Знедолена, покинута дітьми, вона пережила свого чоловіка на цілих 25 літ. Ольга все життя шкодувала про свій шлюб, бо ще змолоду знала, що весілля в травні ні до чого хорошого не приведе. Життя безупинно випробовувало її. Вона віддала йому все, що мала: гроші, душу і ціле життя. Вона завжди служила йому вірою і навіть помирала Ольга з фотографією чоловіка на руках.
