Історія Нового року в Україні з 1900 року

Напередодні 2017 року у Києві спробували прослідкувати головні етапи формування найулюбленішого свята українців. Результатами дослідження стала масштабна виставка Новий рік за 100 років з Боржомі.

Команда проекту працювала над експозицією понад два місяці. Вони збирали не лише старовинні експонати, а й по крихтах відтворювали подробиці того, як проходило святкування Нового року більше, ніж 100 років назад, та зараз.

За статистикою, 65% українців вважають Новий рік своїм улюбленим святом. Ми показали і розповіли про 5 новорічних столів, щедро заповнених різноманітними стравами, напоями і, звичайно ж, Боржомі — невід’ємним атрибутом новорічного столу, який супроводжує улюблене свято із самого початку традиції його відзначати, а це вже більше 100 років, — розповідає представник організатора виставки Новий рік за 100 років Оксана Панкіна.

1900 рік 

У Києві завжди любили свята. І Новий рік кияни святкували також залюбки – навіть задовго до того, коли це свято стало офіційним, а опісля – і поготів. Усе місто чепурилося й готувалося до святкових бенкетів. Загальний святковий настрій посилювали й ошатні, сліпучо-гарні магазини на центральних вулицях.

Ось одна з вітрин передноворічної київської крамниці, описана Олександром Купріним в оповіданні Чудовий лікар (на початку ХХ століття письменник тривалий час жив у Києві): “Здесь, освещенные ярким светом висящих ламп, возвышались целые горы красных крепких яблоков и апельсинов; стояли правильные пирамиды мандаринов, нежно золотившихся сквозь окутывающую их папиросную бумагу; протянулись на блюдах, уродливо разинув рты и выпучив глаза, огромные копченые и маринованные рыбы; ниже, окруженные гирляндами колбас, красовались сочные разрезанные окорока с толстым слоем розоватого сала... Бесчисленное множество баночек и коробочек с солеными, вареными и копчеными закусками довершало эту эффектную картину“.

Проте основу головної страви святкового столу – порося – треба було купувати на базарі. Це було не звичайне собі, а новорічне, або так зване кесарійське порося, без якого на початку ХХ століття кияни не уявляли новорічного столу. Назвали цей суто київський делікатес на честь Св. Василя Великого, архієпископа Кесарії, свято якого припадало на 1 січня. Серед численних функцій, покладених на нього народною традицією, він вважався ще й заступником свиней.

Кесарійське порося докладно описане в одному з оповідань Миколи Лєскова. За його словами, порося подавали до столу вареним із хроном у зубах або смаженим із цибулею та кашею. Дуже полюбляли кияни поласувати на Новий рік свинячими ковбасами, вареними свинячими ногами (рульками), перепічками на свинячому салі... Усі ці смаколики натякали на щедрість і розкіш року, що настає.

Недаремно саме порося так часто зображували на тогочасних новорічних листівках. Без тих цупких яскравих різнокольорових аркушиків з побажаннями гарного року, прикрашених пухкенькими янголятками, всипаними снігом ялинками і – так, обов’язково! – рум’яними добряче засмаженими поросятами, це свято просто не могло обійтися.

Цікавий факт:

На початку ХХ століття одна з міських газет опублікувала цікаву статистику. Було підраховано, що кількість вітальних новорічних листівок, які поштарі рознесли по місту, перевищила 600 000. Зауважимо, що в той час київське населення становило 260 000 мешканців – тобто, на кожного киянина, навіть неписьменного, припадало по дві з половиною листівки!

Кияни любили на Новий рік не лише сімейні посиденьки, а й публічні святкування. Варіантів зустрічі Нового року кияни знали чимало – численні бали, маскаради, вечірки, святкові ялинки у друзів і родинні вечері... Але, мабуть, найпопулярнішими були ресторани.
На початку минулого століття в Києві налічувалося не менш як півсотні ресторанів на будь-який смак – від тихих і респектабельних, куди поважні пани навідувалися цілими родинами, до гучних і скандальних, де “русалки плавали в шампанському“. Найкращими вважалися заклади при першокласних готелях: Гранд-Отель на Хрещатику, Континенталь (сьогодні – будівля Національної музичної академії на вул. Городецького) та Європейська на Європейській площі (на її місці у 1982 році зведено музей Леніна, нині – Український дім).

1940 рік 

Упродовж 1920-х – першої половини 1930-х років традиційне свято Нового року вважалося старим, несучасним. Тому офіційно його не відзначали. Проте владі було відомо, що Новий рік так само, як і раніше, збирає людей у родинному колі, зберігається як сімейне, приватне свято.

Хоча святкування Нового року і зародилося за часів Петра Першого, тільки починаючи з 30-х років ці дні стали вихідними і започаткувалася традиція встановлювати і прикрашати ялинки, – зазначає етнолог і культуролог Юлія Нікішенко.

В той час з’явилася Книга о вкусной и здоровой пище – легендарний посібник для домогосподарок. Святковий стіл почав заповнюватися модними продуктами, а з середини 60-х до кінця 70-х років закріпилися страви, які досі є знаковими: олів’є, шуба, холодець, заливна риба, шпроти. До слова, наприкінці 70-х купити майонез до Нового року було подвигом. В той же час мандарини “прижилися“ як новорічний продукт.

Цікавий факт:

Апельсини вважалися імпортними, а мандарини – своїми, бо їх привозили із дружньої Грузії. На початку 80-х їх стали вкладати у дитячі святкові подарунки, ця традиція досі живе.

В середині 30-х років було ухвалене рішення повернути Новий рік як офіційне, але вже нове колективне, всенародне свято. Такі святкування почали організовувати насамперед для дітей. Але ж хіба можна уявити дитячу ялинку без частування?! Тому вже в перших сценаріях новорічних свят як один із кульмінаційних моментів було передбачено прибуття до лісової красуні маленьких вагонеток із різними ласощами. У передвоєнні роки ласощі були дефіцитом, тому Київський міськвнуторг дав розпорядження кооперації, Київторгу і Кондпромтресту розпочати святкову торгівлю, виділити у торгівельних точках спеціальні полички з ялинковими прикрасами, продавати яблука, мандарини, цукерки, медяники у спеціальних обгортках.

Саме тоді, з другої половини 1930-х років, радянська торгівля почала масово пускати в продаж до свята солодощі й морозиво. Найбільший новорічний ярмарок у передвоєнному Києві працював на площі Б. Хмельницького.

Невдовзі Новий рік почали офіційно відзначати не лише в дитячих, а й у дорослих колективах. І взагалі – свято повернулося! Всю новорічну ніч місто жило так само, як удень. Працювали магазини, кафе й ресторани. Але тепер святкували не окремі приватні особи, а члени колективу. У ресторані Метрополь гуляли харківські комсомольці, у ресторані Палас – кращі робітники заводу Більшовик.

Однак традиція зустрічати Новий рік у родинному колі збереглася. Тодішній набір страв на новорічному столі киян здебільшого формувався під впливом меню закладів громадського харчування, насамперед, робітничих їдалень. 

1985 рік 

У ті часи Новий рік остаточно перетворився на родинне свято. Звичайно, ресторани в новорічну ніч працювали. Та хіба в ресторані буде так душевно, вільно, зручно, як удома? Чи не найголовнішим завданням родини була підготовка святкового столу. Міська влада й торгівля всіляко намагалися цьому посприяти: попри залізний радянський розклад, 29-го, 30-го та 31-го грудня київські магазини продовольчих товарів працювали на годину довше, а 31-го на годину довше працювали й хлібні магазини. Окрім того, в місті влаштовували передноворічний ярмарок – на площі перед Республіканським (нині Олімпійським) стадіоном. 

Проте в ті часи усім було зрозуміло, що придбати необхідні для святкового столу продукти за кілька днів до свята – утопія. В епоху дефіциту підготовка до Нового року, улюбленого свята, була розрахована по кроках – і по місяцях. Саме так, адже десь за три місяці треба починати збирати продукти до столу, і тут ставало в пригоді те, що коронні страви (або основні компоненти коронних страв) для новорічного бенкету – це... консерви, які можна зберігати довго.

Найкращі, найдефіцитніші продукти люди купували не в крамницях, а безпосередньо за місцем роботи – це звалося пайок, а давали пайки перед великими святами. Пайок майже цілком складався з ключових елементів новорічних страв. Палка сирокопченої ковбаси. Півкіло шоколадних цукерок. Неодмінна бляшанка шпрот. А на деяких великих підприємствах – окремо і дуже урочисто – бляшанка ікри, іноді червоної, іноді чорної. Все це багатство йшло прямісінько на новорічний стіл.

Звичайно, ікра була не в кожному домі – і якщо навіть була, намазували її на білий хліб з маслом дуже рідко. Але без бутербродів зі шпротами (на підсушеній або злегка підсмаженій скибочці батона, змащеній майонезом, з маленьким шматочком лимона) порядна господиня гостей не зустрічала.

Так само, як і без салату олів’є з консервованим зеленим горошком, холодцю, оселедця під шубою. Салат Мімоза та печінковий торт також входили до неодмінного набору. Не варто забувати й про солодощі – гарна господиня, окрім магазинного Київського торта, могла ще й власноруч приготувати Наполеон – і якщо в ньому було менше, ніж 12 коржів, торт було соромно подавати на стіл. А ще був продукт, який не призначений для тривалого зберігання, проте без нього не можна було навіть уявити чимало святкових страв, – майонез. Придбати його напередодні Нового року було неабияким успіхом. Але траплялися й прикрі невдачі, і саме тому, мабуть, кожна київська господиня вміла швидко приготувати домашній майонез, хоча магазинний, безумовно, цінувався набагато вище.

1997 рік 

Зникали імперії, змінювалися соціальні формації, поставали нові країни, але київські традиції новорічного святкування залишалися незмінними. Те, що на перший погляд здавалося новим, насправді виявлялося добре забутим старим.

У певному сенсі історія зробила коло – і знову полиці київських крамниць гнулися під вагою безлічі смаколиків, і знову в передноворічні дні ресторани наввипередки запрошували киян святкувати Новий рік. Але не тільки ресторани. З’явилися заклади, про які гульвісам сто років тому годі було й мріяти, нові для тодішніх українців нічні клуби, які бентежили уяву й хвилювали кров.

Клубів було чимало, існували вони переважно недовго, але були й такі, під знаком яких минули всі 90-ті. Це, насамперед, казино Будапешт на вулиці Леонтовича та, трохи згодом, величезний, як ангар, клуб Голівуд (нині Freedom Event Hall) на вулиці Кирилівській (колишня Фрунзе). І, звичайно, бучний та звабливий Динамо-люкс, що постав неподалік від того місця, де колись стояв такий же бучний і веселий Шато-де-Флер – він існує і понині, зветься D`Lux і знаходиться на Грушевського (колишня Кірова).

Нові, небачені закордонні харчі, фантастичні напої та наїдки, що мали немісцевий смак шикарного життя і часто-густо сумнівну якість, заполонили магазини та мозок ошалілих від нового життя городян. Справжні делікатеси в той час могли бути тільки іноземними. Цінники рясніли закордонними словами. Ось перелік продуктів у типовому оголошенні про святковий набір до новорічного столу для всієї родини (написання назв збережено): Водка Абсолют, новорічний шоколадний подарунок, печиво Яффа, шоколад Карл Фазер,  пісочне печиво Волкерс, шоколадне печиво Волкерс, печиво з шоколадною стружкою. Зауважимо: все це продавалося в супермаркетах мережі з елегантною назвою Ля Фуршет.

2017 рік 

Сьогодні Новий рік, як і раніше, є улюбленим святом киян, принаймні так стверджують 65% опитаних напередодні свята городян. І традиції київської зустрічі Нового року залишаються незмінними. Усе більше людей полюбляють святкувати на вулиці, під ялинкою, серед народу – торік у ніч з 31 грудня на 1 січня біля ялинки на Софіївській площі зібралося понад 70 000 осіб. Проте це, звісно, не означає, що люди в такий вечір відмовилися від святкового столу.

Сучасний новорічний стіл – вражаючий мікс із найрізноманітніших культур, традицій та шматків географії. Зараз, мандруючи, за старою київською звичкою, домівками друзів у новорічну ніч, можна посидіти за багатьма зовсім різними святковими столами. 

Десь зустрінеться традиційне українське частування з варениками, налисниками, голубцями та дідухом, що стоїть поряд із ялинкою. В наступній оселі вам обов’язково запропонують олів’є, оселедець під шубою та печінковий торт, солодке шампанське і, звичайно ж, бутерброд зі шпротами. Одразу після того можна потрапити до взірцевого глобального столу з екзотичними морепродуктами, салатами з овочів, що в нас зроду-віку не росли, і напоями з іншого кінця світу. А десь в іншому місці вам запропонують святкові бургери, святкові маффіни і не менш святковий смузі…

Але, як відомо, Київ усе приймає, єднає, залагоджує, примирює. Згладжує гострі кути, шукає спільну мову, зводить до спільного знаменника. Тому набагато імовірніше, що ви не зустрінете жодного з описаних вище частувань у чистому вигляді – але всі їхні елементи будуть присутні.

Місто створює свій міф Нового року – між минулим та сучасністю, Європою та Сходом. І цей міф виключно наш, а тому неповторний.